Дитинство

Попри те що рано залишився сиротою, Іван Франко здобув ґрунтовну освіту. «Школу Франко перейшов довгу і хорошу» (М. Зеров). У 1862 році батько віддав Івана до тривіальної (початкової) школи в сусідньому селі Ясениця Сільна, звідки родом була дружина Якова Франка — Іванова мати. Там хлопець навчився рахувати, читати і писати українською, польською і німецькою. Він страждав від свавілля жорстоких вчителів. Спогади про навчання у початковій школі лягли в основу його оповідань «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben», «Отець-гуморист». У 1864—1867 роках Іван продовжив навчання в нормальній Головній міській школі отців василіян у Дрогобичі (з німецькою мовою викладання), а 1867 року вступив до Дрогобицької реальної гімназії ім. Франца-Йосифа (яка саме тоді переходила на польську мову навчання).

Студенські часи

1875 року, закінчивши Дрогобицьку гімназію з похвальним свідоцтвом зрілості, Іван Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, де вивчав насамперед класичну філологію та українську мову й літературу. Брав участь у діяльності студентського громадсько-культурного товариства москвофільської орієнтації «Академический кружок», був його бібліотекарем, друкував свої перші твори у виданні «кружка» — журналі «Друг» (з 1874), до складу редакційного комітету якого увійшов 1876 року.Під впливом трьох листів Михайла Драгоманова до редакції «Друга» перейшов на радикально зорієнтовані світоглядні позиції. За громадсько-політичну діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду, Франко 4 рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Через перший арешт змушений був перервати навчання у Львівському університеті, проте відновив його в 1878—1879, прослухавши загалом 7 семестрів. Повну вищу освіту завершив пізніше, у 1890—1891, навчаючись у Чернівецькому університеті 8-й семестр, необхідний для докторату.

Кар’єра

У 1870–1880-х роках Іван Франко активно займався журналістською та публіцистичною діяльністю, співпрацюючи з різними виданнями, включаючи "Громадський друг" та "Дзвін". Він також спробував створити власний незалежний орган, журнал "Поступ". У 1890 році став одним із засновників Русько-української радикальної партії і редактором її газет. Франко також мав великий внесок в українську науку та літературу, захистивши докторську дисертацію та працюючи в редакціях видань. Його важливою заслугою було сприяння українській культурі та літературі, а також активна участь в громадському житті свого часу.

Останні роки життя

Останні десять років життя Івана Франка були важкими: він стикався з психічними проблемами своєї дружини та власною серйозною хворобою - інфекційним ревматоїдним поліартритом, який призвів до паралізу та деформації його рук. Це ускладнило його літературну та наукову працю, але не зупинило його. Франко помер 28 травня 1916 року від цих страждань, коли йому було 59 років.